Відповідальна особа за прийом та реєстрацію заяв про випадки булінгу в ЗДО №3 - 

Ляшук Катерина Анатоліївна, інструктор з фізкультури

03842 9-10-71

уповноважена особа, відповідальна за контроль за реалізацію КБОС та проведення загального моніторингу рівня виконання вимог КБОС працівниками ЗДО №3 - Шуберчук Мальвіна Петрівна, вихователь-методист

Відповідальні за реалізацію КБОС: директор, вихователь-методист, практичний психолог, педагогічні працівники.

КБОС

Виховання дітей без застосування насильства

Сім помилок батьків

Перелічимо найпоширеніші помилки, яких припускаються дорослі.

 

Побутові погрози

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина,  сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

 

Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.

 

Критика "глухого кута"

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Вчу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї.  Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, мовчазною.

 

Образливі прізвиська

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

 

Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Дитина розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

 

Безапеляційні твердження

Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

Такі твердження надзвичайно болючі для дитини і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

 

Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.

Раджу вам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими.

 

 

Поради з виховання

 

Подавайте дітям приклад хорошої поведінки

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

 

Змінюйте оточення, а не дитину

Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

 

Висловлюйте свої бажання позитивно

Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

 

Висувайте реальні вимоги

Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилася. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких дітей.

 

Не надавайте надто великого значення заохоченням і покаранням

В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

 

Обирайте виховання без побиття та крику

На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.

 

Психолого-педагогічні вимоги до використання покарання

Покарання не має шкодити здоров’ю — ані фізичному, ані психічному

Покарання обов’язково мас бути справедливим. Справедливе покарання дитина сприймає без образ.

Покарання діє, коли воно породжує каяття, а не образу, приниження, незадоволення через несправедливість. Як говорить народна мудрість, дитину карає той, хто її любить, покарання без любові — жорстокість.

 

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, меланхоліка— за плаксивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

 

ЗАПОБІГАЙТЕ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ

 

1. Відокремлюйте свої почуття від дій

 Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність,  нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.

 

2. Уважно вивчайте свою дитину

 Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

 

3. Враховуйте емоційний стан дитини

Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, не потрібно додавати негативу,та  використовувати покарання. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина не захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини  і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

 

4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясовуйте мотиви вчинку

Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

 

5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає

 Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

 

6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

— Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте навіть якщо ви зрозуміли, що надто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок»!

— За один раз — одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути одне, за все одразу, а не по одному за кожний вчинок.

— Краще не карати, ніж карати із запізненням.

 

7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.

 

8.Накладіть обмеження на нбезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

 

9. Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

 

10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.

 

ЯК УНИКНУТИ ПОКАРАНЬ?

Необхідно поспілкуватися з дити­ною, пояснити, розповісти, показати на прикладі, чому так робити можна, а так — не можна, до яких наслідків може призвести порушення якогось правила, норми, розпорядження, яке покарання воно тягне за собою. Треба вчити дитину робити такий аналіз самостійно, думати, перш ніж щось зробити, передбачати наслідки скоєного.

 

Десять «золотих правил» виховання щасливих дітей

 

Правило1 Стимулюйте інтелект дитини

 Створивши сприятливі умови, можна підвищити розумовий розвиток дитини

 

Правило 2. Формуйте самоповагу

 Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих. І ще: у кожної дитини має бути хороший друг. Батьки спрямовують цю дружбу і зміцнюють її.

 

Правило 3. Навчіть дитину спілкуватися

 Є 6 умов, за яких у дитини виробляються корисні навички:

·         щира любов до батьків ( дає відчуття захищеності);

·         приязне ставлення до навколишніх ( не лише до близьких та рідних);

·         зовнішня привабливість ( одяг, манери);

·         можливість спостерігати правильне спілкування ( поведінка батьків, учителів, ровесників);

·         висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі;

·         середній ( як мінімум) запас слів;

·         вміння підтримувати розмову.

 

Правило 4. Пильнуйте, щоб дитина не стала "залежною" від комп’ютера чи телевізора

 Телевізор, комп’ютер, як злі чаклуни, здатні красти в дитини години, дні й роки . Надмірне сидіння перед телевізором чи комп’ютером гальмує в дітей розвиток мовлення. Діти стають нервовими, миттєво реагують дією, не намагаючись осмислити та обговорити події. Потрібно залучити дітей до занять спортом, музикою, читанням, корисною роботою, тощо.

 

Правило 5. Виховуйте відповідальність, порядність

 Не тільки пояснюйте, що таке добре, а що – погано, а й закріплюйте гарні звички, карайте за негідні вчинки, тільки не різкою. За приклад дитині має слугувати гідна поведінка батьків, а пізніше ровесників.

 

Правило 6. Навчіть дитину шанувати сім’ю Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя.

Діти мають бачити все тільки добре та розуміти "хочу" і "треба". Любов і повага між членами родини краще за будь-яку лекцію дадуть зрозуміти дитині, що сімейне життя – це, насамперед, рівноправність у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання зробити для неї добро, виявляти ніжність та взаємну повагу.

 

Правило 7. Живіть у хорошому оточенні

 Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку.

 

Правило 8. Будьте вимогливими

 Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку у домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.  Не будьте тиранами . Запам’ятайте, що відповідальними, розумними й слухняними діти стають не одразу. На це треба витратити роки.

 

 Правило 9. Привчайте дитину до праці

 Але без примусу. Подбайте, щоб вони набули трудових навичок, подбайте, щоб їхнє життя було заповнене цікавими і корисними справами.

 

Правило 10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі

Нехай все перепробують, вчаться на власних помилках. Беруть участь у сімейних нарадах . Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, особливо, те, що в них добре виходить.

 

 

Десять заповідей батькам

1. Не навчайте тому, у чому ви самі не обізнані. Щоб правильно ви­ховувати, треба знати вікові та інди­відуальні особливості дитини.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе.

3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді ди­тина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневаж­ливо. Дитина повинна бути впевнена в своїх силах, тоді з неї виросте відпові­дальна особистість.

5. Будьте терплячими. Ваша не­терплячість — ознака слабкості, показ вашої невпевненості в собі.

6. Будьте послідовними у своїх ви­могах, але пам'ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов'язкових для вико­нання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю і послідов­ністю.

7. Вчіть дитину самостійно прий­мати рішення і відповідати за них.

8. Замініть форму вимоги «Роби, якщо я наказав!» на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це корисно для тебе і твоїх близь­ких».

9. Оцінюючи дитину, кажіть їй не тільки про те, чим ви невдоволені, а й про те, що вас радує. Не порівнюйте її з сусідською дитиною, однокласни­ками, друзями. Порівнюйте, якою во­на була вчора і якою є сьогодні. Це допоможе вам швидше набути батькі­вської мудрості.

10. Ніколи не кажіть, що у вас не­має часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

 

Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля. Тож давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами пе­дагогіки, психології, права, якщо насправді любимо їх і бажаємо їм щастя.

Не викликає сумніву, що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту!

 

 

 

Нормативно-правова база щодо протидії булінгу.

  1. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18.12.2018 року № 2657-VІІІ
  2. Лист Міністерства освіти і науки України від 29.01.2019року № 1/11-881 «Рекомендації для закладів освіти щодо застосування норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18.12.2018 року № 2657-VІІІ»
  3. Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2019 року № 1646 «Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькуванню) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти»
  4. Наказ Міністерства освіти України від 26.02.2020 року № 293 «Про затвердження плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти»
  5. Лист Міністерства освіти і науки України від 29.12.2018р. № 1/9-790 «Щодо організації роботи у закладах освіти з питань запобігання і протидії домашньому насильству та булінгу»
  6. Лист Міністерства освіти і науки України від 14.08.2020 року № 1/9-436 «Про створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти та попередження і протидія булінгу (цькуванню)»
  7. Наказ Міністерства освіти і науки України від 02.10.2018 року № 1047 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами»

Порядок

надання та розгляду звернень про випадки булінгу в ЗДО№3від батьків або осіб, які їх замінюють, працівників, інших осіб

 

 Загальні питання

1. Цей Порядок визначає процедуру надання та розгляду заяв про випадки булінгу (цькуванню).

2. Заявниками можуть бути здобувачі освіти, їх батьки або особи, які їх замінюють, працівники ЗДО№3 та інші особи.

3. Заявник забезпечує достовірність та повноту наданої інформації.

4.У цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях: булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають              у психологічному,                          фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоровю потерпілого. Типовими ознаками булінгу (цькування) є: - систематичність (повторюваність) діяння; - наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності); - дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної табо фізичної шкодиприниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Надання заяви про випадки булінгу ькуванню)

1.  Працівники, батьки або особи, які їх замінюють, інші учасники освітнього процесу, яким стало відомо про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого стали, або підозрюють його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб зобовязані повідомляти директору ЗДО№3.

2. Розгляд та неупереджене зясування обставин випадків булінгу (цькування) здійснюється відповідно до наданих заявниками заяв про випадки булінгу (цькування) (далі – Заява).

3. Заяви, що надійшли на електронну пошту ЗДО№3 отримує діловод, який зобовязаний терміново повідомити директора ЗДО№3 та відповідальну особу.

 4. Прийом та реєстрацію поданих Заяв здійснює відповідальна особа, а в разі її відсутності – особисто директор або вихователь-методист.

5. Заяви реєструються в окремому журналі реєстрації заяв про випадки булінгу (цькування).

6. Форма та примірний зміст Заяви оприлюднюється на офіційному вебсайті ЗДО№3.

7. Датою надання заяви є дата їх прийняття.

8. Розгляд Заяви здійснює директор з дотриманням конфіденційності.

                                           Відповідальна особа

1. Відповідальною особою призначається працівник ЗДО№3 з числа педагогічних працівників.

2. До функцій відповідальної особи відноситься прийом та реєстрація Заяв, повідомлення директора.

3. Відповідальна особа призначається наказом директора.

4.      Інформація         про      відповідальну         особу       та      її      контактний        телефон оприлюднюється на офіційному вебсайті ЗДО№3.

Комісія з розгляду випадків булінгу ькування)

1. За результатами розгляду Заяви директор видає наказ про проведення розслідування випадків булінгу (цькування) із визначенням уповноважених осіб.

2. З метою розслідування випадків булінгу (цькування) уповноважені особи мають право вимагати письмові пояснення та матеріали у сторін.

3. Для прийняття рішення за результатами розслідування директор створює комісію з розгляду випадків булінгу (цькування) (далі  Комісія) та скликає засідання.

4. Комісія створюється наказом директора.

5. До складу комісії можуть входити педагогічні працівники (у томі числі практичний психолог), батьки постраждалого та булера, директора та інші зацікавлені особи.

6. Комісія у своїй діяльності керується законодавством України та іншими нормативними актами.

7. Якщо Комісія визначила що це був булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер, то директор зобов’язаний повідомити уповноважені органи Національної поліції (ювенальна поліція) та службу у справах дітей.

8. У разі, якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг (цькування), а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України із заявою, про що директор має повідомити постраждалого.

9. Рішення Комісії приймаються більшістю її членів та реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів всіх членів Комісії.

10.Потерпілий чи його/її представник можуть звертатися відразу до уповноважених органів Національної поліції України (ювенальна поліціята службу у справах дітей з повідомленням про випадки булінгу (цькування).

11. Батьки або особи, які їх замінюють, зобовязані виконувати рішення та рекомендації Комісії.

Терміни надання та розгляду Заяв

1. Заявники зобовязані терміново повідомляти директора про випадки булінгу (цькування), а також надати Заяву.

2. Рішення про проведення розслідування із визначенням уповноважених осіб видається протягом одного робочого дня з дати надання Заяви.

3. Розслідування випадків булінгу (цькування) уповноваженими особами здійснюється протягом п’яти робочих днів з дати видання рішення про проведення розслідування.

4. За результатами розслідування протягом одного робочого дня створюється Комісія (якщо не створено постійно діючу комісію) та призначається її засідання на визначену дату, але не пізніше ніж через п’ять робочих дні після створення Комісії.

5.      Директор зобовязаний повідомити уповноважені органи Національної поліції (ювенальна поліція) та службу у справах дітей про кваліфікований Комісією випадок булінгу (цькування) протягом одного дня.

  

 

 

Порядок реагування на доведені випадки булінгу та відповідальність осіб, причетних до булінгу  в ЗДО№3

1. Цей Порядок розроблено відповідно до наказу МОН України від 28.12.2019р. №1646 «Деякі питання  реагування на випадки  булінгу (цькування) та застосування заходів  виховного впливу в закладах освіти».

2. Порядок визначає процедуру реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в ЗДО№3.

3.Відповідно до заяви про випадок булінгу (цькування) директор видає наказ  про створення  комісії з розгляду випадків булінгу (у разі, коли  не створено постійно діючу комісію)  за участі директора, педагогічних працівників, практичного психолога та батьків потерпілого, інших зацікавлених осіб, скликає засідання комісії, не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів з дня отримання заяви  або повідомлення та  окреслює подальші дії.

4. Комісія протягом однієї доби проводить розслідування, з’ясовує всі обставини цькування та приймає відповідне рішення.

5.За умови визнання комісією результатів розслідування фактом булінгу (цькування), директор протягом однієї доби повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України, Службу у справах дітей.

6.Рішення комісії з розгляду випадків булінгу реєструється в окремому журналі (паперовий вигляд) з оригіналами підписів усіх її членів.

7.У разі невизнання комісією факту булінгу (цькування) і незгоди з результатами рішення потерпілим (його представником), директор  рекомендує звернутись постраждалому (його представнику) із заявою до органів Національної поліції України.

8. На основі рішення комісії з розгляду випадків булінгу (цькування), яка кваліфікувала випадок як булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварку, тобто відповідні дії носять систематичний характер, директор повідомляє уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в ЗДО№3.

9. Строк розгляду комісією заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) в ЗДО№3 та виконання нею своїх завдань не має перевищувати десяти робочих днів із дня отримання заяви або повідомлення директором.

10.За будь-якого рішення комісії з розгляду випадків булінгу, директор  забезпечує психологічну підтримку усіх учасників відповідного процесу.

11. Директор забезпечує виконання заходів для надання психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування).

12. Заходи затверджуються директором та  здійснюються практичним психологом. З метою виконання заходів можна запроваджувати консультаційні години у практичного психолога, створювати скриньки довіри, оприлюднювати телефони довіри.

 

19 січня 2019 року набув чинності Закон України від 18.12.2018 року № 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)»

Булінг (цькування) це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров'ю потерпілого.

Типові ознаки булінгу (цькування) такі:

  • Систематичність (повторюваність) діяння;
  • Наявність сторін - кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за нявності);
  • Дії ябо бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Порядок подання та розгляду заяв щодо випадків булінгу (цькування) у закладі освіти

  • Заяву про випадки булінгу у закладі освіти має право подати будь-який учасник освітнього процесу.
  • Заява подається керівнику закладу освіти відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
  • Педагог або інший працівник закладу освіти, який став свідком булінгу або отримав повідомлення про факт булінгу від здобувача освіти, який був свідком або учасником булінгу, зобов'язаний повідомити керівника закладу освіти про цей факт.
  • Керівник закладу освіти має розглянути звернення.
  • Керівник закладу освіти створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з'ясовує обставини булінгу.
  • Якщо випадок цькування був єдиноразовим, питання з налагодження мікроклімату в дитячому середовищі та розв'язання конфлікту вирішується у межах закладу освіти учасниками освітнього процесу.
  • Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то керівник закладу освіти повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

Правила поведінки здобувача освіти Закон України «Про дошкільну освіту» (зі змінами та доповненнями)

Стаття 27. Учасники освітнього процесу

Учасниками освітнього процесу у сфері дошкільної освіти є:

  • Діти дошкільного віку, вихованці, учні;
  • Педагогічні працівники: директори, заступники директора з навчально-виховної (виховної) роботи, вихователі-методисти, вихователі, старші вихователі, асистенти вихователів, вчителі (усіх спеціальностей), вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи, соціальні педагоги, інструктори з праці, інструктори з фізкультури, інструктори слухового кабінету, музичні керівники, керівники гуртків, студій, секцій, інших форм гурткової роботи та інші спеціалісти;
    Абзац третій статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017
  • Помічники вихователів та няні;
    Абзац четвертий статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом  № 2145-VIII від 05.09.2017
  • Медичні працівники;
  • Батьки або особи, які їх замінюють;
  • Батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу;
  • Асистенти дітей з особливими освітніми потребами;
    Статтю 27 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017
  • Фізичні особи, які мають право здійснювати освітню діяльність у сфері дошкільної освіти.
    Абзац дев'ятий статті 27 в редакції Закону № 2145-VIII від 05.09.2017

Стаття 28. Права дитини у сфері дошкільної освіти

  1. Права дитини у сфері дошкільної освіти визначені Конституцією України,Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
  2. Дитина має гарантоване державою право на:
    • Безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти;
    • Безпечні та нешкідливі для здоров'я умови утримання, розвитку, виховання і навчання;
    • Захист від будь-якої інформації, пропаганди та агітації, що завдає шкоди її здоров'ю, моральному та духовному розвитку;
    • Безоплатне медичне обслуговування у закладах дошкільної освіти;
      Абзац п'ятий частини другої статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2145-VIII від 05.09.2017
    • Захист від будь-яких форм експлуатації та дій, які шкодять здоров'ю дитини, а також від фізичного та психологічного насильства, приниження її гідності;
    • Здоровий спосіб життя;
    • Діти з особливими освітніми потребами, що зумовлені порушеннями інтелектуального розвитку та/або сенсорними та фізичними порушеннями, мають право на першочергове зарахування до закладів дошкільної освіти.
      Частину другу статті 28 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом № 2541-VIII від 06.09.2018

Щоб протидіяти булінгу, права і обов'язки учасників освітнього процесу розширено:

Педагогічні працівники:

  • Мають право на захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю;
  • Зобов’язані повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування).

Хто може спровокувати булінг в дошкільному закладі

Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в закладі дошкільної освіти можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

  • Педагог або помічник вихователя:
    • Зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі
    • Ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки
    • Глузує із зовнішнього вигляду дитини
    • Образливо висловлюється про дитину чи її батьків
    • Проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини
  • Батьки або члени сім’ї:
    • Б'ють та ображають дитину вдома
    • Принижують дитину у присутності інших дітей
    • Проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини
    • Ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

ЯК ЗМІНЮЄТЬСЯ ПОВЕДІНКА ДИТИНИ, ЯКА ЗАЗНАЄ ПРОЯВІВ БУЛІНГУ

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

Вдома:

  • Не хоче одягатися вранці;
  • Шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;
  • Просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;
  • Плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;
  • Не контактує з однолітками у дворі;
  • Грає наодинці в парку.

В дошкільному закладі:

  • Не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;
  • Усамітнюється при будь-якій нагоді;
  • Часто губить свої іграшки або речі;
  • Бруднить чи псує одяг;
  • Грає поламаними іграшками;
  • Відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;
  • Не має друзів у групі.

Як допомогти дитині уникнути цькування

Підтримка і любов - ключові фактори вашої турботи про душевне здоров'я дитини.

Дуже часто діти в садочку страждають від різноманітних образ з боку однолітків. Батькам варто знати, як допомогти дитині, не зашкодивши ще більше.

  1. Для того, щоб прийняти правильне рішення і допомогти малюкові, необхідно знайти причину знущань дітей над вашим чадом. Найчастіше в дитячих садах дражнять тих, хто слабший - морально чи фізично, соромливих, спокійних, боязких і тихих дітей.
  2. Важливо підняти дитині самооцінку - (похвалою і любов'ю) - він гідний і повинен вимагати до себе поваги з боку оточення. Якщо своєчасно не виправити ситуацію, то низька самооцінка буде «рости» разом з малюком, страхи і комплекси йому забезпечені.

    Найголовніший помічник дитині-жертві - доброзичлива і любляча атмосфера в сім'ї. Дитина повинна розуміти, що його будинок - його фортеця. Тут він «свій», тут зрозуміють, підтримають, допоможуть. Саме батьки готують малюка до дитячого садка, школи і життя. Навчайте його, вчіть комунікації.

    Психологи рекомендують не шкодувати дітей в такому випадку, адже це тільки посилить у них відчуття слабкості, безпорадності і ще більшу невпевненість в собі.

    Головне - надихнути дитину не боятися, тоді він відчує себе захищеним і більш впевненим, навчиться вирішувати проблеми самостійно. Не варто вчити дітей нападам, потрібно навчити їх захисту, щоб вони не нападали у відповідь або потурали образ, а вимагали поваги до себе.

  3. Батькам не варто намагатися вирішити проблему самостійно, ефект буде короткочасним.

    Якщо це стало регулярним, то потрібно підключати вже дорослих, що сам він це не зупинить. Мало того, в поодинці подібне не зупинить ніхто і ніколи. Це не слабкість дитини, це закон - «один в полі не воїн». Коли дитина побачить, що до проблеми стосуються не з істерикою, а конструктивом, тоді почне давати інформацію. І ось тут починається батьківська «ювелірна робота».

Форми та види булінгу

Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими формами булінґу є:

  • Словесні образи, глузування, обзивання, погрози;
  • Образливі жести або дії, наприклад, плювки;
  • Залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;
  • Ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;
  • Вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
  • Фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);
  • Приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.