ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ РАДИТЬ:

Як правильно давати вихід негативним емоціям:

 

Щоденні емоції бувають різними: і приємними, і не дуже. І якщо іскритися радістю не страшно, то негатив часто ховають усередину, хоч його можна безпечно випустити.

 

Покричіть. Можна кричати у подушку, можна у лісі, можна під музику.

 

Подихайте. Концентрація на диханні дозволить мозку взяти паузу в емоціях, тому що одночасно і тим, і іншим він не займатиметься. Можна використовувати будь-які зручні дихальні практики.

 

Дайте собі фізичну розрядку. Можна побити подушку, можна потанцювати, можна зробити пробіжку.

 

Влаштуйте генеральне прибирання. Негативні емоції мають сильний заряд енергії і краще направити її на щось корисне, а заодно і позбутися зайвого. Не лише у будинку, а й у голові.

 

Напишіть листа. Виплесніть на папір те, що відчуваєте.

 

Поплачте. Це нормально. Побудьте віч-на-віч із собою і дайте волю сльозам, якщо є така потреба, тільки не доводьте до крайності.

 

Вмийтеся. Прохолодна вода, що омиває обличчя і тече крізь пальці, добре заспокоює.

 

Займіться хобі. Приємне заняття дарує приємні емоції, а негатив відступить.

 

 

Чому діти кусаються?

Діти кусаються, щоб виразити свої почуття або просто поглянути, до чого призведе їх учинок. Однак, коли дитина трохи підросте, така поведінку не можна вважати припустимою.

Розгляньмо найпоширеніші причини, чому діти кусаються.

1. Тривога або хвилювання. Коли маленькі діти відчувають тиск, їм важко адекватно реагувати. Перебуваючи в стані фрустрації, дитина нерідко починає кусатися. Наприклад, під час гри з великою кількістю дітей, унаслідок зайвої активності малюк може вкусити іншу дитину.

2. Гнів. Коли дитина відчуває, що ситуація виходить із-під її контролю, вона може вкусити, аби повернути контроль. Наприклад, щоб виявити свій гнів, дитина може вкусити брата, котрий забрав у неї іграшку.

3. Домінування. Молодша дитина здатна вкусити старшого брата або іншу дитину в дитячому садку, щоб продемонструвати свою силу або панівну позицію.

4. Стрес. Якщо дитина кусається, це може бути її реакцією на стрес. Наприклад, якщо батьки віддають дитину на деякий час під нагляд іншій людині, малюк може впасти в істерику і вкусити свого тимчасового опікуна.

5. Цікавість. Маленькі діти іноді кусаються, аби перевірити реакцію інших. Якщо в такий спосіб дитина пізнає світ, це є нормальним показником її розвитку, але тільки у віці до трьох років.

У низці ситуацій те, що дитина кусається, може свідчити про проблеми іншого ґатунку.

Чи може те, що дитина кусається, означати наявність у неї проблем зі здоров'ям?

Якщо дитина кусається регулярно і в неї спостерігаються деякі інші симптоми, це може свідчити про певні розлади її стану здоров'я.

1. Аутизм. Якщо дитина кусається, це, можливо, ранній симптом розладів аутистичного спектра. Однак не панікуйте. Потяг дитини до кусання ще не означає, що дитина страждає на аутизм, оскільки це захворювання має декілька симптомів. Однак варто проконсультуватися в дитячого психолога.

2. Психічні розлади. Дослідження свідчать: якщо дитина кусає пальці або гризе нігті, це може бути ознакою психічних розладів. Зазвичай діти кусають когось іншого, але нерідко й самих себе. Якщо це трапилося раз, то є цілком нормальним і не повинно стати приводом для занепокоєння. Але якщо такі дії дитини досить часті або завдають реальної шкоди, не виключений їх зв'язок із психічними проблемами. Наприклад, звичка кусати пальці або гризти нігті досить часто є симптомом синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ).

3. Інфекційні захворювання. Такий вид захворювань нерідко спричиняється укусом. Якщо дитина кусає себе досить глибоко, до крові, то не виключена можливість потрапляння в рану шкідливих мікроорганізмів. У зв'язку із цим виникає ризик різних інфекційних захворювань. Медики стверджують, що ймовірність такого зараження невисока, та все ж вона є.

Про дитину, котра кусається, люди можуть подумати як про таку, яка має проблеми з поведінкою. Від цього страждають насамперед батьки. Розгляньмо поради, які допоможуть їм у таких ситуаціях.

Як батькам реагувати, якщо їхня дитина кусається

Якщо вихователі скаржаться, що ваша дитина кусає інших дітей у дитячому садку, вам варто дотримуватися низки рекомендацій:

1. Заберіть вашу дитину від іншої дитини. Діти мають перебувати на дистанції один від одного. Це допоможе уникнути повторного укусу.

2. Скажіть дитині, що кусатися не можна. Подивіться в очі дитині і впевнено промовте, що так чинити неприпустимо. Скажіть їй: «Кусатися не можна. Це погано» або «Навіщо ти вкусив свого друга? Йому боляче». Ви можете показати дитині рану від укусу або просто сказати, що вона завдала болю іншій дитині. Не перестарайтеся: як тільки ви зрозумієте, що ваша дитина усвідомила свою помилку, допоможіть укушеній дитині.

3. Подбайте про укушену дитину. Попросіть вибачення в неї та її батьків. Визнайте, що така поведінка вашої дитини неприпустима. Якщо ваша дитина вкусила свого брата – обійміть постраждалу дитину і заспокойте її. Огляньте рану, промийте її з милом, а потім обробіть перекисом водню або іншим антисептиком. Якщо укус спричинив кровотечу, надайте дитині першу допомогу та, якщо потрібно, відведіть до лікаря.

4. Поговоріть із батьками укушеної дитини. Не намагайтеся захистити вашу дитину. Переконайте батьків постраждалої дитини в тому, що ви вважаєте таку поведінку неприйнятною і зробите все від вас залежне, аби вирішити цю проблему.

5. Довідайтеся в дитини причину її поведінки. Не намагайтеся її залякати, натомість ставте прямі запитання, які нададуть вам максимум інформації. Запитайте дитину: «Що змусило тебе вкусити твого друга?», «Ти засмутився через щось, і тому вкусив товариша?», «Тобі було боляче?». Використовуйте короткі речення, ставте по одному питанню за раз. У такий спосіб ви здобудете якомога більше інформації.

Зазначені заходи допоможуть вам упоратися із ситуацією, коли дитина кусається. Однак при цьому вам також варто дотримуватися певних запобіжних заходів.

Чого батькам не варто робити, якщо дитина кусається

1. Не шльопайте дитину, не кричіть на неї. Якщо ви зробите саме так, дитина засмутиться. Пам'ятайте, що в подібних ситуаціях стурбовані обидві дитини – і та, яка кусається, і та, яку вкусили. Ваші крики лише посилять занепокоєння. Говоріть із дитиною, яка кусається, тільки короткими реченнями, щоб висловити свою незгоду з її поведінкою.

2. Не приділяйте дитині, яка кусається, занадто багато уваги. Вона може подумати, що перебуває в центрі уваги і почуватиметься важливою через свій вчинок. Тому вам слід висловити своє несхвалення, а потім відразу ж переключити увагу на укушену дитину. Коли дитину ігнорують після того, як вона вкусила когось, більш імовірно, що вона відчує свою провину.

3. Не захищайте свою дитину. Деякі батьки сприймають скарги на поведінку їхньої дитини як критику їх самих. Якщо ваша дитина кусається, це не означає, що ви – погана мати або не навчили дитину гарних манер. Попросіть вибачення й визнайте помилку вашої дитини, не вступаючи в суперечку.

Щоб запобігти такій поведінці дитини, вам варто вжити низку заходів.

Як запобігти звичці дитини кусатися

Насамперед вам слід показати дитині, що кусатися – не найкращий спосіб вираження почуттів. Ось що ви можете зробити.

1. Поясніть дитині, що кусатися – погано. Наголосіть їй: коли вона кусатиметься – то не матиме друзів, її не любитимуть учителі в школі. Діти завжди вчаться у старших, тому у відповідь ніколи не кусайте дитину, щоб показати, як це боляче. Не виключено, що в цьому разі дитина подумає, що така поведінка нормальна.

2. За жодних умов не допускайте, щоб дитина кусалася. Коли дитині виповниться три роки, ніколи не дозволяйте їй кусатися, навіть жартома. Будьте послідовними у своїх реакціях. Якщо ви допускаєте те, щоб дитина кусалася вдома, але лаєте її, що вона кусається в школі, це збиває її з пантелику.

3. Установіть правила. Скажіть дитині, що коли вона буде кусатися, на неї чекатиме покарання, наприклад, 5 хвилин простояти в кутку. У той час як дитина стоїть у кутку, не сваріть її і не підвищуйте на неї голос. Спокійно, але впевнено скажіть їй, що вона повинна дотримуватися правила. Завжди будьте послідовні, контролюючи його виконання.

4. Будьте уважні до обставин. Можливо, дитина кусається тільки за певних обставин. З’ясуйте, що саме викликає таку поведінку дитини. Наприклад, вона може почати кусатися, коли хтось забирає в неї іграшку або вона не розуміє правил гри.

5. Дайте дитині час заспокоїтися. Якщо дитина кусається через те, що її переповнюють емоції, дайте їй час і місце, аби вона заспокоїлася. Відведіть її в тиху кімнату й попросіть трохи посидіти з вами. Коли дитина заспокоїться, вона буде готова вислухати вас.

6. Дайте дитині змогу висловити її розчарування й гнів. Скажіть дитині, що наступного разу, відчуваючи ці емоції, вона має звернутися до вас, а якщо це відбувається в школі – до вчителя або шкільного психолога.

7. Стежте, щоб дитина гралася в невеликих групах. Це знижує імовірність того, що її переповнять негативні емоції й вона почне кусатися. Спочатку нехай дитина грається в маленьких групах з кількох людей. Коли вона адаптується, їй можна дозволити гратися у великих групах.

8. Заохочуйте позитивну поведінку дитини. Помітивши, що дитина добре поводиться, похваліть її. Завдяки цьому вона й далі буде добре поводитися.

Якщо ви відчуєте, що ситуація вийшла з-під контролю, проконсультуйтеся із фахівцем.

Батьків завжди лякає, якщо їхня дитина кусає інших дітей. На щастя, ви можете контролювати таку поведінку вашого малюка. Не дозволяйте йому кусатися й докладіть максимум зусиль, аби запобігти такій поведінці. Потяг дитини до кусання слабнутиме в міру її дорослішання й опанування нею вміння висловлювати власні емоції за допомогою слів.

 

 

«Вона має право на поганий настрій»: як влаштовані дитячі кризи

У нервових батьків - нервові діти. Тому запасаємося валеріаною, терпінням і вчимося разом з дітьми виплескувати свій поганий настрій без шкоди для оточуючих.

У батьківських групах я дуже часто зустрічаю питання на теми про кризи різних вікових груп. По кожній з цих вікових груп можна, звичайно, написати окремий пост і навіть багато наукових статей, але в них усіх є багато спільних моментів.

   Що ж це за кризи такі, і чи кризи це?

По-перше, я б взагалі не стала називати це кризами. Це якісь конфліктні ситуації, закладені в стосунках "діти-батьки", які посилюються стрибками дорослішання у дітей, а також нашими реакціями. Давайте подумаємо, як це відбувається.

Діти, як відомо, дуже швидко (і стрибками) ростуть у всіх відносинах - фізично, когнітивно та емоційно. Найчастіше ми встигаємо лише за їх фізичним і когнітивним зростанням, тобто змінюємо їх меню / одяг / книжки / іграшки / велосипеди і т.д. Набагато складніше встигати за зростаючої швидко і стрибками їх потребою в постійному контролі й самостійності. Тут і відбувається якийсь конфлікт інтересів - між цією потребою і нашим уявленням про їхні реальні здібності. Вони намагаються відстояти свої права, а ми - свої. Їх бажання і потреби протиставлені нашим. Конфлікт? Так. Криза? Ще немає.

Що відбувається далі? Кожна зі сторін намагається наполягти на своєму. Діти - тому що у них такий етап розвитку, вони хочуть вирішувати за себе, за нас і за того хлопця. А ми? Ми - тому що знаємо, що треба тримати їх в рамках, що батьки повинні бути авторитетом, а діти повинні слухатися батьків. Ця постійна, яка відбувається хвилями боротьба за право приймати рішення спрацьовує або на посилення опору сторін, або на придушення однієї з них, виснажує сили, а головне - ставить нас по різні боки барикади. Конфлікт? Так. Боротьба? Так. Криза? Все ще ні.

Під час кризи це перетворюється у випадках, коли ніхто не готовий зробити крок до подолання цього конфлікту без силових методів (звичайно, я не маю на увазі рукоприкладство), без маніпуляцій і підкупів. Коли немає довіри, коли дитина не може звернутися до батьків за допомогою, не може бути з ними відвертою. Коли батьки не можуть змінити свої реакції на поведінку дитини, коли вони втрачають віру в себе, як в батька, не бачить ніякого виходу з ситуації, опускає руки і пускає все на самоплив.

 

Багато батьків мучать себе питаннями - чи нормально це, чи все в порядку з моєю дитиною? Самі по собі конфліктні ситуації між дітьми і батьками - звичайно, норма (як і між будь-якими близькими людьми). Питання в тому, яким чином вони вирішуються в результаті. Якщо в результаті конфлікту обидві сторони дізналися для себе щось нове, наприклад, навчилися заспокоюватися самостійно або краще розуміти один одного - то це відмінний конфлікт. Якщо ж конфлікти повторюються по колу, викликають взаємну неприязнь, агресію, віддалення, фрустрацію - значить вони шкодять відносинам, і тоді варто над цим попрацювати.

                                    "Я сам/а" - шлях до психологічної стійкості дітей

 

Найнадійніший спосіб виростити свою дитину доброю, сміливою, життєлюбивою, допитливою - це по максимуму позбавити її від хронічного психологічного стресу.

Однак у вихованні дітей слід розрізняти негативний досвід, який заподіює їм шкоду і негативний досвід, який допомагає дітям підготуватися до життя.

Важливо дотримуватися балансу між бажанням захищати своїх дітей і необхідністю давати їм шанс впасти і встати самостійно, без допомоги.

Діти повинні навчитися справлятися з негативним досвідом, з труднощами, розчаруваннями, повинні мати внутрішню стійкість до стресу.

         «Я сама» - дуже корисний підхід до життя, який, на жаль, багатьма батьками присікається: а раптом з дитиною щось трапиться?

Не станеться, якщо бачити різницю між небезпечними і безпечними починаннями.

Припустимо, вчитель не задоволений, що ваша дитина несвоєчасно здає домашню роботу або спізнюється на урок. І та й інша проблема - не ваша, дитина сама повинна відповідати за свої дії. Вона просто зобов'язана намагатися з усіх сил, щоб підготуватися до уроку - це запорука її майбутнього успіху.

Дайте дитині можливість самостійно справлятися з тим, що їй під силу. І запам'ятайте: невдачі бувають корисні. На помилках ми вчимося.

 Але! Якщо над вашою дитиною знущаються, якщо вона надумала експериментувати з чимось небезпечним для життя, наприклад з наркотиками або алкоголем, або якщо вона відчуває фізичне насильство, ви як батьки зобов'язані втрутитися.

І, звичайно, абсолютно, не припустимо, коли джерелом стресу стають дорослі люди, яких дитина любить. Коли вони принижують, обривають на півслові, «в покарання» не розмовляють з нею, кричать, обзивають, вихлюпують емоції, намагаються «загартувати», «зробити з нього мужика» - це РЕАЛЬНИЙ СТРЕСС.

Це і є негативний досвід дитинства, який призводить до хронічної дисфункції імунної системи і проблем зі здоров'ям.

 

Такий стрес не загартовує наших дітей, він завдає шкоди їх тілу і мозку, скорочуючи рівень їх благополуччя. Він не робить дітей сильніше - він ламає психобіологічні системи, відповідальні за фізичну і емоційну резистентність.

Як говорити з дітьми про війну? Яких правил слід дотримуватися та чого точно не можна робити?

 

§  Дати дитині відчуття безпеки та відповідати на запитання

Діти мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь. Дорослим треба бути готовими терпляче відповідати на питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.

 

Давати тілесний контакт

               

У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.

 

Підготуватися до розмови

 

Бути готовим, коли в інформаційному полі тема існує — діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.

 

Відповідати лише на поставлене питання

 

Із 4-5 років діти можуть приходити з питаннями про війну, про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.

 

Проговорювати рутинні речі

 

Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку — адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.

 

Нагадати, хто є поруч з дитиною

Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» — перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину. Показати, що війна — це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.

 

На небезпечній території повторювати план дій

Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, та чого не можна робити.

Відновлюємо свої ресурси ! 💖

 

Жіноча енергія - штука чутлива і легко вичерпується, якщо не приділяти їй достатньо уваги.  Іноді це розбирання про те, що її витрачає, іноді це пошук нових джерел чи перегляд старих.  У будь-якому випадку така робота необхідна.  Почнемо?

 

  Розберіться з блоками.

  Дуже важливо зрозуміти, що блокує вашу енергію.  Це можуть бути:

  • негативні установки на кшталт "Я невдачлива", "Зі мною щось не так", "Я недостатньо розумна";

  • пригнічені образи;

  • агресія на когось.  Zum Beispill, op батьків або партнера.

 

  Емоції потрібно прожити, установки викоренити.  Самостійно чи з психологом.

 

  Навчіться відпочивати.

  Вміння розслаблятися та вчасно, правильно відпочивати – запорука гармонії у житті.  Відпочинок - це також робота, робота з відновлення сил.  Приділіть собі час a досить себе заганяти.

 

  Присутня у моменті.

  Жити минулим і чекати чогось від майбутнього означає не жити зовсім.  Навчіться бути уважним до того, що є зараз.  Змінюючи сьогодні, ми змінюємо завтра.

 

  Фіксуйте досягнення та результати.

  Щодня підбивайте підсумки: чого досягли, що встигли зробити, що було корисного, що було для прия.  Так ви наповнюєте свої події змістом.

 

  Беріть приклади.

  Вам подобається спілкування з певними людьми – прагнете спілкуватися з ними більше.  Вам подобається, чого досягла або змінила в житті конкретна людина – беріть із неї приклад.  Хороші приклади – чудове джерело енергії.

 

  Медитуйте.

  Починайте ваш ранок з тиші та медитації, щоб з'єднатися з вашим внутрішнім.  Це дозволить розпочинати день повними сил і проводити його у більшій згоді із собою.

 

 

 

Командний підхід як одна з умов успішної реалізації завдань інклюзивної освіти

в дошкільному навчальному закладі

      Мультидисциплінарний підхід до вирішення завдань інклюзивної освіти в дошкільному навчальному закладі забезпечує команда фахівців, до складу якої входять педагоги, що працюють з даною категорією дітей: завідувач, вихователь-методист, вчитель-логопед, практичний психолог, вихователі груп з інклюзивним навчанням, медичні працівники. Завдання команди полягає у психолого-педагогічному вивчені розвитку дитини, розробці та впровадженні в роботу індивідуальних корекційної - розвиткових програм, проведенні просвітницької роботи серед батьків усіх дітей дитячого садка, щодо спільного перебування їхніх дітей з дітьми, що мають порушення психофізичного розвитку, наданні консультацій вихователям груп загального розвитку.

 

Як допомогти дитині здолати агресію

Як реагувати на агресію дитини? Покарати, позбавити її бажаного, осоромити перед групою однолітків чи поскаржитися батькам? Це найпростіші, проте не найліпші варіанти. Змініть свою стратегію під час дитячих конфліктів.

*  Ніколи не ображайте та не принижуйте  дітей. Погрози та фізичні покарання також тримайте під забороною. Діти запам'ятовують усе, що ви робите та говорите, беруть з вас приклад,  як поводитися у випадку агресії. Тож не провокуйте дошкільників власною поведінкою.

*  Вправляйте дітей у вмінні проявляти терплячість, витримку, емоційну сприйнятливість. Пояснюйте доцільність коректної, неагресивної поведінки в конфліктних ситуаціях. Сприяйте формуванню навичок миролюбності, доброзичливості.

*  Заохочуйте дітей відчувати задоволеність від власної спроможності утримувати агресію. Так вини зможуть реалізувати свій природний потенціал і не порушать моральні норми та інтереси інших. Використовуйте творчі завдання, вправи, взаємооцінку, малювання автопортрета тощо.

*  Збагачуйте знання дошкільників про причини та наслідки агресивної поведінки до оточення та них самих. Використовуйте дидактичні ігри, бесіди, мультфільми, художню літературу відповідної спрямованості.

*  Поглиблюйте уявлення дітей про вміння долати агресію, утримуватися від негативних емоцій, образливих слів, погроз, тиску на інших. Наголошуйте на тому, що це важливо для життєвого успіху.

*  Навчайте дітей правильно реагувати на емоцію, а не пригнічувати її. Часто діти проявляють агресію фізично, бо не знають, як можна висловлювати негативні почуття по-іншому. Запропонуйте дитині соціально прийнятні способи прояву почуттів. Поясніть, що про них можна говорити і не обов'язково одразу битися.

*  Спостерігайте за відповідними проявами дітей, спільно їх обговорюйте. приділіть увагу аналізу переживань нападника і жертви, запропонуйте порівняти їх і скласти оповідання про себе у першій та другій ролях.

*  Навчайте дітей долати агресію без шкоди для оточення. Наприклад, запропонуйте порвати папір, зім'яти газету, побити спеціальну "злу" подушку, кинути з усієї сили в кут м'який м'ячик, намалювати або зліпити злість.

*  Створіть у дитсадку ціннісне середовище. Утримуйтеся від роздратованості, агресії, імпульсивності. За допомогою оцінних суджень зведіть уміння впоратися з агресією до найвищих моральних чеснот.

*   Оцінюйте конкретні вчинки дошкільників, а не особистість загалом. Мотивуйте свої судження, пропонуйте дошкільникам висловити та аргументувати власну оцінку. Діти не мають сприймати оцінку як індульгенцію чи ярлик. Оцінка має бути справедливою, гнучкою, необразливою.

*   Розробіть разом із дошкільниками кодекс честі. Колективно його оформте, розмістіть на чільному місці. Слідкуйте, щоб усі дотримувалися правил кодексу, й самі його не порушуйте.

 

 

Профілактика залежності від нікотину, алкоголю та наркотиків!

Проблема «шкідливих звичок» є найбільш поширеною в наш час, а боротьба з ними це завдання не тільки державного рівня, а й кожної окремої людини. Паління – це розповсюджена звичка, яка призводить до небезпечних порушень здоров’я, особливо у дітей.

Найбільшу небезпеку тютюн становить для підлітків. Особи, які почали палити до 25 років, помирають від раку легень у 5 разів частіше ніж ті, хто почали палити після 25 років.

Смертельною є доза від 50 до 100 мг нікотину, що є еквівалентною 20 випаленим цигаркам!

Причини паління.

Головною причиною, через що молодь починає палити, дослідники вважають паління в родині й найближчому оточенні, коли паління сприймається як нормальне явище.

Біля 90 % курців вважають паління шкідливим для себе, і лише дві третини роблять спроби полишити звичку.

Наслідки паління можуть проявлятися від першіння в горлі та подразнення очей до хронічного бронхіту, ішемічної хвороби серця, раку.

Курці завдають шкоди не лише собі, а й оточуючим, які дихають повітрям, забрудненим тютюновим димом. Концентрація окису вуглецю в приміщеннях через паління значно підвищується. Особливо це шкідливо для дітей. Вагітні жінки, які палять наражають на небезпеку плід, збільшуючи ризик смерті дитини у перинатальному періоді (внутрішньоутробний період та 7 діб після народження). Діти від матерів, які палять, частіше народжуються з дефектами та більш сприйнятливі до хвороб.

Профілактика тютюнопаління:                                                                 

1.     Проаналізувати, коли і чому виникає бажання палити.

2.     Під час паління – задатися питанням: чи приносить ця звичка мені задоволення зараз?

3.     Призначити день відмови від паління.

4.     Переконати себе, що паління шкідливе для здоров’я.

5.     Щодня зменшувати кількість випалених цигарок.

6.     Почати займатися фізичними вправами.

7.     У разі виникнення бажання запалити – випити склянку води, зайнятися цікавою справою тощо.

      Пам’ятайте!

      Якщо людина випалює в день лише 1 – 2 цигарки, то скорочує тривалість життя на 4 – 6 років.                                        

Алкоголь негативно впливає не тільки на того хто зловживає ним, але й на майбутнє покоління.  

      Дослідження вчених доводять, що у підлітків алкоголізм, як захворювання,  виникає  і розвивається у 4 рази швидше, ніж у дорослих. Деградація особистості також відбувається набагато швидше.

Ті, хто зловживають алкоголем живуть приблизно на 15 років менше, ніж люди з помірним та несистематичним вживанням спиртних напоїв!

      Науково доведено, що наслідки одноразового вживання алкоголю здоровою людиною зберігаються в організмі протягом 2-х тижнів.

Концентрація алкоголю у крові більше 5 проміле є смертельною для дорослої людини!

Якщо людина знаходиться під впливом алкоголю протягом значного часу, біохімічні процеси головного мозку змінюються. Організм прагне підтримати процеси функціонування нервової системи і як наслідок – формується звичка (стан), яка веде до щоразу більшої дози вжитого алкоголю, у людини формується алкогольна залежність.

Алкоголь впливає на ЦНС: гальмує роботу мозкових центрів, що відповідають за вищу діяльність людини (інтелект, совість, критичну оцінку ситуації, рівень культури).

На тлі хронічного захворювання на алкоголізм також виникають алкогольні кардіоміопатія, гастрит, панкреатит, гепатит, нефропатія, енцефалопатія, анемії, порушення імунної системи, ризик інсульту, цироз печінки.      

Профілактика алкоголізму:

1.     Не долучатися до вживання алкоголю.

2.     З юних років привчатися до спорту.

3.     Тренувати силу волі, відмовлятися від пропозицій щодо вживання спиртних напоїв.

4.     Знайти собі корисні та цікаві заняття.

5.     Навчитись отримувати задоволення від тверезого спілкування.

6.     Відпочивати під час вихідних та свят, не вживаючи алкоголю.

7.     Загартовуватись і піклуватися про стан свого здоров’я, ставити собі мету в житті.

 Пам’ятайте!

 Ви несете відповідальність за своє здоров’я та здоров’я нащадків.

Наркоманія – хвороба, що позбавляє життя.

Наркоманія це хвороба, що виникає внаслідок вживання наркотичних речовин та призводить до глибокого руйнування організму і навіть смерті.

Причинами виникнення і розвитку наркоманії найчастіше являються: особливості характеру, психічні та фізичні розлади, вплив різних негативних соціальних чинників, виникнення наркоманії серед хворих, змушених тривалий час приймати наркотичні речовини в медичних цілях.

Однією з умов розвитку наркоманії є відсутність необхідних знань у людини та неусвідомлення небезпеки вживання наркотичних речовин. Біля 50-80% всіх наркозалежних вперше спробували наркотики виключно задля цікавості.

Розвивається три основні клінічні феномена вживання наркотиків:

1.     психічна залежність;

2.     фізична залежність з можливим абстинентним синдромом (синдромом відміни). Щоб позбутися проявів абстиненції (фізичних страждань), наркозалежний починає приймати  щоразу більші дози наркотику;

3.     зростання витривалості (толерантності) – наркозалежні зі стажем також збільшують дози наркотику, у порівнянні з початковим етапом.   

      За даними досліджень, підлітки вживають наркотики у шість разів частіше, ніж люди інших вікових груп.

      Середня тривалість життя наркоманів 4 – 4,5 роки після першого прийому наркотичних речовин!

Наркоманія є джерелом поширення ВІЛ – інфекції. 70% ін’єкційних наркоманів є носіями вірусів СНІДу. Крім цього, при постійному вживанні наркотичних речовин виникає хронічне наркотичне отруєння,  яке є причиною розладу функцій багатьох органів та систем організму, особливо центральної нервової системи.

     Профілактика наркоманії:

1.     При будь-яких обставинах – відмовлятися від спроби «скуштувати» наркотичні засоби. Навіть перша спроба може призвести до звикання. Треба чітко усвідомити: наркоман це смертник, який обов’язково помре, якщо вчасно не припинить вживати наркотики.

2.     Не треба приховувати свою залежність. Навколо є багато людей (особливо для молоді), які готові допомогти: батьки, лікарі, вчителі, старші товариші.

 Живіть повноцінним, здоровим життям без шкідливих звичок.

 

 

 

Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого,

-тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

 

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

 

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене малолітніми або неповнолітніми особами віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, -тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

 

Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, вчинене малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, -тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

 

Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу - тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку.

відповідно до КУпАП Стаття 173-4

«Психологічні аспекти жорстокого поводження

 з дітьми у сімї»

У психологічній літературі домашнє насильство – це:

·               дія або бездіяльність одного з членів сім’ї, спрямована проти інших членів сім’ї;

·               використання переваги сили чи влади, яка позбавляє членів родини особистих прав і свобод, і стає загрозою для їхнього життя і здоров'я (фізичного та психічного).

Як бачимо, це визначення охоплює 4 характерні ознаки насильства:

1)      умисна дія;

2)      порушення прав і свобод;

3)      перевага однієї людини над іншою;

4)      шкода.

Насильство є таким порушенням прав і свобод людини, яке унеможливлює її самозахист.

Види домашнього насильства

1)            психологічне (висміювання, переслідування, словесна образа, погроза, примушування, залякування, психологічний тиск, ворожість, формування почуття провини та інше);

2)            фізичне (биття рукою, іншими предметами, шльопання, штовхання, викручування рук, будь-яке рукоприкладство);

3)            сексуальне (протиправне посягання однієї людини на статеву недоторканність іншої, дії сексуального характеру щодо неповнолітніх);

4)            економічне (умисне позбавлення однією людиною іншої житла, одягу, майна чи коштів).

Психологічні аспекти

найпоширеніших видів домашнього насильства

Фізичне (тілесне) покарання як спосіб контролю за поведінкою різко полегшує відчуття провини (покарали – значить зняли відповідальність, спрацював механізм, який дозволив уникнути провини). Без почуття провини (в розумних межах, а не такої, яка постійно пригнічує) неможливе формування здорової самосвідомості. Людина ж може контролювати свою поведінку лише завдяки власній самосвідомості. Якщо ви прагнете умисно заважати формування у вашої дитини нормальної самосвідомості, будуйте і надалі ваші відносини на каральній основі. Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне. Покарання не повинно «витісняти» любов. Покараний – вибачений. Інцидент вичерпано – сторінку перегорнуто. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи ані слова, не заважайте починати спочатку! Хоч би що трапилося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас.

Агресивність – це не тільки заподіяння шкоди, це впевненість у своєму праві вирішувати все за інших, маніпулювати. Використовуючи різні засоби тиску на дітей, батьки заохочують їхню надмірну залежність від них, ставляться як до власності, а не як до людини, яка має право рости і ставати незалежною, впевненою, бути собою. «Весь трагізм батьківства полягає в тому, що ми повинні навчити наших дітей поводитися без нас»,- стверджує відомий психолог І.Кон. Таким чином,  батьківське почуття власності – поганий порадник у вихованні, воно розвиває у дітях надмірну компромісність, залежність, надмірне підпорядкування дорослим, низький опір зовнішньому тискові. Наслідки такого виховання: брак впевненості в собі, деформація ставлення до себе, приниження себе, низька самооцінка. Що більше насильства в дитинстві, то більша імовірність впасти у залежність у дорослому віці.

Особистість дитини часто оцінюється з точки зору її покірності. Дуже помиляються батьки, які вважають, що основою правильних стосунків з дітьми є слухняність у найгіршому розумінні цього слова: без зайвих розмов робити тільки так, як кажуть батьки. Такі батьки нехтують почуттями і думками дитини, вважають, що вона не має права на власну думку, вчинок, а значить, не визнають її особистістю окремою від них самих. Вчать не мати своєї позиції і не відстоювати її, а підкорятися, пасувати перед авторитетами. Сліпа слухняність призводить до того, що дитина стає безініціативною, пасивною, несамостійною, безвільною, безпомічною, не вміє брати на себе відповідальність, може легко підпадати під вплив, стати виконавцем чужої волі, легкою здобиччю сильних і владних людей.

«Я не можу зрозуміти, як можна виховати у дитини власну думку, якщо постійно вимагати від неї покори», - говорить Вірджинія Сатір, американський психотерапевт у книжці «Як будувати себе і свою сімю».

Не слід покладатися у вихованні лише на силу, інакше ви привчаєте дітей зважати лише на силу (хто сильніший, той і правий). Не треба «сильнодіючих ліків» (криків, погроз, покарань) у простих ситуаціях, прибережіть їх на крайні випадки, інакше ви скоро вичерпаєте себе, а ліки перестануть діяти. Система залякування дітей, що побутує в деяких родинах, призводить до неправдивості та нещирості – особливого способу самозбереження. Тяжкі приниження нищать атмосферу рівноправності, вкрай негативно позначаються на формуванні таланту особистості, спричиняють психастенічні реакції, імпульсивні дії та афекти. Батьки часто звертаються до силових методів виховання, тому що, на їхню думку, вони менш витратні і більш результативні. Так, короткочасний результат буде. Але це не свідома поведінка, а поведінка, яка постійно потребує вашого (зовнішнього) контролю. Внутрішній контроль (свідома саморегуляція) таким чином не формується: дитина намагається поводитися краще не тому, що вона усвідомлює необхідність приймати певні норми і відповідати їм, а тому, що боїться покарання, а, значить, вчиться хитрувати, пристосовуватися. Це шлях деформацій характеру, завдання шкоди особистості, а не розвитку її.  Працюючи ж, перш за все, над собою, над подоланням набутих стереотипів, над розвитком власної поведінкової гнучкості, освоєнням адаптивних моделей власної поведінки, вчитись конструктивних форм подолання конфліктів, ефективній взаємодії з власною дитиною – це шлях значно складніший, він потребує постійних душевних витрат, але дієві ший та ефективніший. Це робота на перспективу – формування здорової особистості.

Тілесні покарання роблять дитину не господарем власного тіла і своєї психіки, а її рабом, вони нав’язують їй досвід поразки, прищеплюють безпорадність, безпомічність, призводять до деградації, приниження гідності дитини, озлоблюють її. Надто бурхливі прояви обурення, безконтрольні вибухи гніву, люті з боку батьків розпалюють погані нахили дітей, привчають їх до нестриманості, злості, безконтрольних вибухів емоцій. Батькам слід усвідомити, що на негативних емоціях позитивну особистість ще ніхто не виховував.

Пригнічення особистості дитини може закінчитися великим вибухом, зробити її агресивною, призведе до відкритого протесту. Агресивність завжди породжує іншу агресивність, яка може бути спрямована на тих же батьків, на ровесників на самого себе (аутоагресивність).

Жорстоке ставлення до дітей – це крайній ступінь невиправданої перестановки ролей, коли батьки помилково вважають, що мають право на те, щоб діти емоційно підтримували їх, задовольняли їхні емоційні потреби, коли намагаються вирішувати свої емоційні проблеми за рахунок дітей, «зриваються» на них. Якщо нав’язати дитині цю ненормальну роль, вона не буде розвиватися як слід. Коли наші власні емоційні ресурси вичерпуються, щоб уникнути психічного виснаження, треба намагатися якнайшвидше відновити свої сили (молитва, медитація, спілкування з природою, з друзями, нові інтереси), взяти «тайм-аут» у конфлікті з дитиною і, в першу чергу, заспокоїтися самому.

«Приходимо у батьківство не зі знаком якості. Приносимо дитині разом із любов’ю» і благими намірами свій характер з його викривленнями і вадами, свій мінливий настрій, своє невігластво та егоїзм, купу невирішених проблем, від побутових до духовних – все найкраще і все найгірше… Дитина – наш відбиток… Батьки! З вас ліпиться початковий образ світу. Глибина відбитку, який залишається вами в душі, ніякому порівнянню не піддається – сильніше цього тільки сама Природа. Хочеш добра дитині, тільки добра? Турботливий, запобігливий, вимогливий, інакше не можна? Запитай себе, де закінчують «йому це потрібно», і починається «я цього хочу». Не забули, що дитина – не ваше продовження? Не забули, що це жива душа, яку ви не знаєте, таїна вселенська? Що це і є твоє справжнє продовження!» (Володимир Леві «Нестандартна дитина».)

Психологічне насильство більше, ніж інші види насильства, залежить від культурних особливостей вираження емоцій, прийнятих паттернів спілкування в сім'ї і відношення до дітей. Воно є підґрунтям будь-якого насильства.

Психологічне (емоційне) насильство - поведінка батьків або осіб, що їх заміняють, учителів, вихователів та ін., яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності.

Гарбарино, використовуючи термін "психологічно побита дитина", виділяє п'ять форм психологічно негативного відношення до дитини: відторгнення; ізоляція; тероризування; ігнорування; розбещеність.

Відповідно до тверджень Хота і його колег, психологічно жорстоке поводження з дитиною набуває 6 основних форм: відкидання; відмова в емоційному відгуку; приниження; залякування; ізоляція; експлуатація.

Науковці Державного інституту проблем сім'ї та молоді й гуманітарного центру "Розрада" виділяють наступні прояви психічного (емоційного) насильства:

- погрози (покинути дитину, самогубства, заподіяти фізичну шкоду і т.п.);

- використання привілеїв дорослих (поводження з дітьми як з, як із своєю власністю і т.п.);

- ізоляція (контроль  доступу дитини до інших людей, перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому, контроль спілкування дитини з друзями);

- залякування (навіювання страху за допомогою розповідей, дій, жестів);

-  дитина є свідком знущань над іншими;

- інші види емоційного насильства: приниження, образи, брутальність, створення постійних стресових ситуацій, постійні насмішки, постійне змінювання правил, непослідовність, брехня, використання дітей у конфліктах між батьками.

 

Поведінка дітей, які пережили психологічне насильство може бути як занадто нормативною, орієнтованою на похвалу, так і протестуючою. Дитина може реагувати на хронічне переживання психологічного насильства різними соматичними розладами: безпричинні підняття температури, біль в животі, головні болі й т.п.

До психологічного насильства рідко відносяться як до насильства, його вплив на життя дитини часто недооцінюють, воно рідко розглядається як причина для втручання. Поширеність цієї форми насильства важко виміряти в конкретних цифрах в силу того, що воно важко виявляється, погано формалізується.

Отже, будь-яке насильство – це завжди психічна травма, яка деформує особистість, перешкоджає нормальному психічному розвиткові дитини, руйнує її психічне здоров'я. Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання – становлення правильних стосунків з дітьми. Для того, щоб досягти взаєморозуміння з ними, треба усвідомити, що основа спілкування в сім’ї – доброзичливість, довірчі стосунки.

«Людина формується все життя: змінює погляди, звички, принципи, і  в собі власну долю як хрест або яскравий веселий ліхтарик.» (Лія Вест)

 

 

 

 

Поради батькам, що виховують у сім’ї

дитину з особливими освітніми потребами

           У Концепції сімейного і родинного виховання наголошується на тому, що         «сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпечити їй     належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального і духовного розвитку».

         І це закономірно, адже побудувати повноцінну національну школу без активної участі й підтримки сім’ї неможливо.

В останні роки в різних областях дефектологічної науки з’явились роботи про    необхідність активного вивчення сім’ї, яка виховує дитину з особливими потребами. Фахівців цікавлять питання не лише формування у дітей нових умінь та навичок, вони розглядають сім’ю як основний стабілізуючий фактор адаптації дитини. Тому психологічна зрілість батьків, їхні ідеали, досвід соціального спілкування найчастіше мають вирішальне значення в розвитку дитини.

        Сім’я – це мікросоціум, в якому формуються моральні якості дитини, її відношення до людей, уявлення про характер міжособистісних взаємин. І цей факт не можна упускати як в діагностичній, так і в подальшій корекційній  роботі із дитиною з проблемами в розвитку.

Не завжди умови виховання в сучасній сім’ї, на жаль, є сприятливими для розвитку і виховання неповносправних дітей. Крім того, виховання неповноцінної дитини особливо складне і відповідальне. Цю відповідальність  батьки зобов’язані нести перед своєю дитиною та суспільством. Якщо дитина з особливими потребами позбавлена правильного виховання, то її особистісний недорозвиток поглиблюється, а самі діти можуть стати тягарем для родини і суспільства.

   Сім’я дитини з відхиленнями в розвитку є її першим соціалізуючим  інститутом. Процес дорослішання дітей такої категорії проходить з великими труднощами та у дещо сповільненому темпі,  його також можна розділити на етапи:

І етап соціалізації – входження дитини в соціум. Першою сходинкою є адаптація її в сім’ї. Успішність цього процесу залежить від того, наскільки адекватно члени родини реагують на проблеми  дитини і допомагають у їх подоланні. Виникаючі труднощі – результат неправильної позиції батьків  та інших членів сім’ї.

ІІ етап соціалізації – це перебування дитини у спеціальному закладі. Важливу роль має відіграти такт педагогів, повага до дитини з особливими освітніми потребами. Налаштування дитини на перебування у закладі, на важливість нових змін у її житті виконують члени родини.

ІІІ етап  соціалізації – адаптація дитини та її сім’ї власне у суспільстві, (пошук інших сімей з подібними проблемами, встановлення контактів, пошук своєї «соціальної ніші»).

Всі ці процеси неможливі без активної діяльності соціальних та психологічних служб (районних, міських, шкільних).

Однак роботу з сім’ями дітей з особливими потребами неможливо чітко організувати без всебічного вивчення проблем сім’ї, родинно-дитячих відносин.

 

 

Гармонійна внутрісімейна атмосфера розцінюється як корекційне середовище для дитини.

Сім’ї, в яких виховуються діти з відхиленнями в розвитку живуть під вантажем багато чисельних проблем, не кожен батько чи мати виявляються здатними прийняти недугу дитини, адекватно реагувати на постійно виникаючі проблеми. Відомо, що пролонгована психотравмуюча ситуація здійснює негативний вплив на психіку батьків та ускладнює їхнє відношення до дитини. Декого з батьків трагічність ситуації ламає. А власне особистісні якості батьків визначають можливості соціалізації дітей та адаптації до життя, тобто їхнє майбутнє. Важливою є  наявність у батьків такої важливої якості як стресостійкість, саме вона необхідна для підтримки дитини. Відсутність же цієї якості вказує на нездатність батьків здійснювати виховання та соціальний супровід власної дитини протягом всього життя, взаємодіяти з фахівцями різного рівня чи навпаки, свідчить про схильність до аутизації по відношенню до дитини чи соціуму.

 Вплив сім’ї на успішне виховання та навчання

дитини з особливостями  психофізичного розвитку

          Дитина з особливостями психофізичного розвитку - не пасивний член суспільства, а особистість, яка має право на задоволення власних соціальних потреб: на повноцінну освіту, відпочинок, працю, створення сім’ї, пенсійне забезпечення, доступ до культурних цінностей. Тому питання особистісного розвитку дитини з особливостями психофізичного розвитку привертає велику увагу батьків, педагогів, психологів, дефектологів.

 З огляду на це ведуться пошуки чинників, що сприяють успішному вихованню та навчанню маленької особистості та запобіганню невстигання дитини в колективі, труднощів її адаптації.

       З  цього можна зробити висновок, що основну роль у вихованні дітей з особливими освітніми потребами відіграють саме батьки, що важливою функцією сімейного виховання є пробудження та підтримка в дітях прагнення навчатися.

У чому ж полягає вплив сім’ї і школи на успішне навчання особливої дитини?

Сучасна школа дає дитині наукові знання і виховує свідоме ставлення до дійсності, а родина забезпечує практичний життєвий досвід, виховує вміння налагоджувати дружні стосунки з ровесниками, дотримуватися позитивної соціальної поведінки, справедливості. Важливим є рівень психологічної зрілості дитини, що характеризується високим ступенем розвитку таких якостей і процесів, як:

– сформованість прийомів ігрової діяльності;

– розвиток соціальних емоцій і достатній рівень морального розвитку;

– розвиток уяви;

– достатній рівень наочно-образного мислення, пам’яті, мовлення, уваги, спостережливості;

– адекватна самооцінка.

Для гармонійного розвитку особистості необхідно те й інше.

Тому шкільна успішність є важливим критерієм оцінки дитини з особливими потребами як особистості з боку дорослих та однолітків. Ставлення до себе як до учня значною мірою визначається сімейними цінностями. У дитини на перший план виходять ті її якості, які найбільше турбують батьків – підтримка власного авторитету. Важливо й те, щоб педагоги і родина виховували в особливого вихованця навички:

– сприймати й оцінювати себе як повноцінну особистість;

– усвідомлювати й відображати особисті почуття та бажання;

– визначати своє місце в колективі;

– адекватно реагувати на помилки та невдачі;

– приймати рішення;

– розв’язувати конфлікти позитивним шляхом;

– позитивно сприймати інших дітей та спілкуватися з ними.

          Особистісною особливістю в особливих дітей може стати тривожність. Висока тривожність набуває стійкості при постійному незадоволенні з боку батьків. Якщо тимчасові труднощі, які переживає дитина, роздратовують дорослих, виникає тривожність, страх зробити щось погано, неправильно. Той же результат досягається в ситуації, коли дитина навчається досить успішно, але батьки чекають на більше та пред’являють високі, нереальні вимоги.

        Через зростання тривожності та пов’язану з нею низьку самооцінку в особливих дітей можуть знижуватися навчальні досягнення та з’являється невпевненість у своїх силах.  Це призводить до ряду інших особливостей – бажання дочекатися і дотримуватися лише вказівок дорослого, діяти лише за зразками та настановами, острах виявити власну  ініціативу, формальне засвоєння знань, умінь, навичок та способів дій.

         У таких випадках, як правило, батьки незадоволені спадною продуктивністю навчальної діяльності дитини, все більше й більше зосереджуються на спілкуванні з нею, що підсилює емоційний дискомфорт. Виникає замкнене коло: несприятливі особистісні особливості дитини відображаються на її навчальній діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція, в свою чергу, підсилює особливості дитини, які виникли. Розірвати це коло можна, змінивши установки та оцінки батьків. Не караючи дитину за окремі недоліки, батьки знижують рівень її тривожності та цим сприяють успішному виконанню навчальних завдань.

      І батьки, і школа завжди можуть знайти можливість для формування пізнавального інтересу в особливих школярів. Перш за все потрібно сформувати позитивне ставлення до діяльності, розкрити її зміст, потім залучити дітей до розв’язання практичних та пізнавальних завдань; у ході роботи обов’язково підкреслити досягнення дітей, підбадьорювати та підтримувати інтерес постановкою все нових і нових завдань та питань.

     Якщо стане помітно, що особливі школярі не цікавляться навчанням та навчальними предметами, то спершу потрібно з’ясувати, чим іншим цікавляться, яке коло інтересів. Це важливо знати, щоб виховувати пізнавальні інтереси на основі вже наявних та запобігти нерівномірному розвитку здібностей.

     Причини цього такі:

1. Несформоване позитивне чи створене негативне ставлення до навчання, тобто не підготовлені передумови виховання інтересу до навчання;

2. Неправильно організована в сім’ї чи в школі навчальна діяльність: відсутність трудового виховання, відсутність режиму, безлад у домі, неналагоджене життя в сім’ї, відсутність робочого місця.

     Іноді особливі школярі не встигають у навчанні, їм не подобається вчитися, тому батьки повинні виявляти  інтерес до їхніх навчальних занять, перевіряти, як вони виконують домашні завдання, допомагати виконувати складні вправи, організовувати активний відпочинок.

     Якщо особлива дитина зазнає труднощів у навчанні, то можна скористатися такими порадами:

При появі у дитини труднощів в оволодінні письмом:

1. Важливо вчасно помітити, що дитині важко писати, можна самому, а краще з педагогом, проаналізувати, в чому утруднення: поганий почерк, повільне письмо, недописування, неправильне написання літер, порушена диференціація звуків тощо;

2. Звернутися до дитячого психолога, дефектолога чи логопеда;

3. Отримавши у дефектолога, логопеда пораду та певні завдання, потрібно виконувати їх разом з дитиною щодня по 20–25 хвилин.

Які ж можна дати рекомендації батькам щодо подолання у дітей труднощів у набутті навичок читання?

1. Постійно приділяйте увагу розвитку зв’язного мовлення, збагачуйте словниковий запас, слідкуйте за правильністю вимови звуків;

2. Своєчасно звертайтеся до логопеда при порушенні вимови звуків та утрудненні в опануванні навичками читання;

3. Доброзичливо, а не насильно прилучайте дитину до читання.

     Необхідно обов’язково сформувати у дитини потребу та бажання читати. Для цього корисно пропонувати книги, які їй цікаві. Не наполягати, щоб дитина читала тільки вголос. Корисно щоденно читати вголос всього кілька хвилин для відпрацювання темпу та закріплення навичок читання. Добре заохочувати дитину та переконувати її, що труднощі в оволодінні навичками читання можна та потрібно подолати.

Життєво важливим і необхідним чинником успішності дитини з особливостями психофізичного розвитку є достатній рівень освіченості.

 Що ж потрібно для цього?

1. Своєчасно навчати  дитину умінням та навичкам, які відповідають віку дитини;

2. Стимулювати пізнавальну активність;

3. Контролювати засвоєння отриманих відомостей, щоб вони стали дійсно знаннями, якими дитина зможе скористатися;

4. Розширювати кругозір дитини не лише на дидактичному матеріалі (настільних іграх, книжках, фільмах), а й у різних життєвих ситуаціях;

 5. Стимулювати дитину до розповіді про те, що прочитали, попросити переказати зміст твору, казки, мультфільму спочатку за питаннями, що орієнтують, а потім самостійно. Вчити виділяти головну думку сюжету, називати дійових осіб, події;

6. Навчати дитину читати, рахувати та писати тільки в ігровій формі;

7. Не допускати однобічного розвитку особистості дитини.

     Тому головним завданням сімейного виховання є гармонійний усебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в соціальних умовах, реалізація творчого потенціалу. Звичайно, не існує єдиної формули успішного виховання дітей у сім’ї – це завжди залежить від рівня моральності й духовної культури батьків, їхніх життєвих планів, ідеалів, вчинків та сімейних традицій.

Які ж основні умови успішного виховання дітей з особливими потребами?

1.  Важливо створити у сім’ї здоровий мікроклімат, правильну тональність і загальну спрямованість.

Головне, щоб сім’я була дружна, цілеспрямована, радісна, де пануватиме атмосфера взаємодопомоги, щирості, тепла, справжньої турботи.

2. Довіряти дитині та надавати можливість діяти самостійно.

Довіра сприяє самовихованню дитини, її самовдосконаленню. Відверті, довірливі стосунки між батьками й дітьми роблять мікроклімат у сім’ї благополучним.

3. Виховувати поважне ставлення дітей до найстарших членів родини – бабусі й дідуся.

4. Узгодження і єдність усіх сімейних вимог  .

  Головне правило: ні за яких обставин не допускайте в сім’ї різних дій, неузгоджених впливів.

 Дотримуючись основних умов виховання дітей, батьки можуть використати такі правила:

1. Незважаючи на інвалідність дитини, потрібно ставитися до неї  як до дитини з особливими потребами, яка потребує спеціального навчання, виховання та догляду.

   2. Використовуючи спеціальні рекомендації, поради та інструкції дефектолога, психолога, реабілітолога, логопеда поступово і цілеспрямовано:

– навчайте дитину різних способів спілкування;

– навчайте основних правил поведінки;

     - розвивайте навички самообслуговування;

– формуйте вміння, що допоможуть подолати стреси;

– виявляйте і розвивайте творчі здібності вашої дитини;

– розвивайте зорове, слухове, тактильне сприйняття за допомогою гри.

 3. Створіть у сім’ї середовище емоційної безпеки:

– виховуйте дитину в атмосфері любові, поваги та добра;

– дотримуйтеся постійного режиму дня;

– позбавтеся усіх чинників, що можуть спричинити у дитини страх чи негативну емоційну реакцію.

 4 Відвідуйте групи підтримки і взаємодопомоги, де можна полегшити почуття ізоляції, емоційну тривогу, поділитися  як своїми успіхами так і проблемами.

 5. Виховуючи дитину з особливими потребами,  треба навчитися:

– поважати свою дитину;

– сприймати її такою, як вона є;

– дозволяти їй бути собою;

– хвалити і заохочувати до пізнання нового;

– стимулювати до дії через гру;

– розмовляти з дитиною, слухати її, спостерігати за нею;

– підкреслювати її сильні властивості;

– впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй   

   інструкції.

      Виховання та розвиток кожної дитини відбувається за певних умов і під впливом інших осіб. Кожному, хто виховує дітей з особливими потребами, завжди треба пам’ятати слова великого вченого І. Павлова: “…Ніщо не залишається непорушним, а все завжди може змінитися на краще. Аби тільки були створені відповідні умови ” .

  Інформацію взято із   http://ippo.if.ua/uprav/files/poradu_batkam.doc